Знижки на юридичні послуги для переселенців

УКРАЇНСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ СОЮЗ vs ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

Нещодавно в Вищому адміністративному суді України було розпочато провадження в адміністративній справі №П/800/480/15 за позовом гр. Лисенко Сергія Миколайовича до Президента України Порошенко Петра Олексійовича. Інтереси гр. Лисенка С. М. представляє юрист Українського юридичного союзу – адвокат Коротюк Михайло Геннадійович.

Предмет спору полягає в тому, що гр. Лисенко С. М. на підставі ст. 23 Закону України «Про звернення громадян» намагався потрапити на прийом до Президента України, однак з письмових відповідей працівників Адміністрації Президента виявилось, що Президент України не веде особистий прийом громадян. З такою позицією Президента гр. Лисенко С. М. не погодився та подав позов до Президента України у Вищий адміністративний суд України. Справа в тім, що відповідно до ст. 23 Закону України «Про звернення громадян», вищі посадові особи держави – Президент України, Голова Верховної Ради України, Прем‘єр – міністр України – здійснюють прийом у встановленому ними порядку. Тобто із змісту вказаної статті вбачається, що звичайно для вищих посадових осіб в силу важливості посади, яка ними обіймається, встановлено певні привілеї, зокрема Президент України, Прем‘єр Міністр України та Голова Верховної Ради України можуть самі визначити порядок ведення ними прийому громадян, проте вони не вправі відмовитись взагалі від ведення прийому громадян, оскільки це буде порушенням вимог ст. 23 Закону України «Про звернення громадян». Згідно з положеннями ч. 2 ст. 106 Конституції України, Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов‘язковими до виконання на території України.

На нашу думку, Президент України на виконання положень ст. 23 Закону України «Про звернення громадян» повинен видати указ чи розпорядження про порядок здійснення прийому громадян Президентом України.

Слід зауважити, що в 1994 році Розпорядженням Президента України №196/94-рп від 22.12.1994р., було встановлено порядок особистого прийому громадян України Президентом України: один раз на квартал. Як вбачається з тексту Розпорядження Президента від 22.12.1994р., воно було прийняте з метою забезпеченням громадянам можливості реалізації їх соціально – економічних, політичних та особистих прав і свобод.

Натомість вже Розпорядженням Президента України від 30.01.1996р., Розпорядження Президента №196/94-рп від 22.12.1994р. було скасовано, тобто було скасовано порядок особистого прийому громадян України Президентом України. Чому? Невже зникла необхідність у забезпеченні громадянам можливості реалізації їх соціально – економічних, політичних та особистих прав і свобод?

Очевидно, що така необхідність не зникла. І ми сподіваємось на справедливе судове рішення у даній справі. Адже згідно з ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров‘я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов‘язком держави. Судовий процес по справі №П/800/480/15 у Вищому адміністративному суді України покликаний нагадати Президенту України про ст. 3 Конституції України, нагадати про те, що головним пріоритетом його політики мають бути люди, громадяни України, які власне і довірили Президенту місію керувати Державою.

Голова
Українського юридичного союзу
В. Л. Менчинський

РОЗГЛЯД СПРАВ ТРЕТЕЙСЬКИМ СУДОМ. ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

Укладення правочинів в яких зазначене третейське застереження є досить поширеною практикою, особливо у кредитних правовідносин.

Однак, не всі сторони правочину усвідомлюють правові наслідки застосування такого третейського застереження. Для однієї сторони, як правило, кредитора – це може бути вигідним пунктом правочину, який в подальшому наддасть можливість на власний розсуд обрати третейський суд, у короткі строки отримати рішення третейського суду та стягнути заборгованість з боржника, а інша сторона стає заручником законодавчих прогалин та колізій.

Неоднозначна судова практика та прогалини законодавства призвели до зловживання фінансовими установами на включення третейських застережень у правочини, зокрема кредитні договори.

Висновки, зроблені Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України при розгляді справи № 6-64цс15 поставили крапку у спірному питанні підвідомчості справ, які можуть розглядати третейські суди, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Законом України “Про внесення змін до статті 6 Закону України “Про третейські суди” щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам” частину першу статті 6 Закону України “Про третейські суди” доповнено пунктом 14, згідно якого третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Зазначений Закон набрав чинності 12 березня 2011 року.

Однак, незважаючи на зазначені уточнення законодавця та, здавалося б, чітке формулювання у законі, більшість фінансових установ вирішили не змінювати практику безумовного включення третейського застереження у кредитні договори. В свою чергу, третейські суди на підставі вказаного застереження у договорі здійснювали розгляд справи та виносили рішення.

Зазначена обставина і стала предметом судового розгляду у справі про визнання недійсним пункту кредитного договору стосовно третейського застереження.

Зокрема, правова позиція висловлена Верховним Судом України при розгляді справи № 6-64цс15 (постанова від 20 травня 2015 р.) зводиться до наступного: «На час укладання кредитного договору (15 листопада 2011 року) Закон України “Про третейські суди” містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

З огляду на наведене суди дійшли правильного висновку про те, що третейське застереження в кредитному договорі від 15 листопада 2011 року між фізичною особою (споживачем) і банком було укладено в порушення вимог пункту 14 частини першої статті 6 Закону України “Про третейські суди”, і в цій частині кредитний договір слід визнати недійсним».

Таким чином, сподіваємось, що правова позиція Верховним Судом України внесла ясність та однозначність у питання підвідомчості справ третейському суду.

Недотримання вимог законодавства щодо підвідомчості справ третейському суду є не єдиним порушенням. Трапляються також численні порушення вимог щодо складу третейського суду.

Зокрема, в червні 2015 р. адвокат Громадської Організації «Український Юридичний союз» захистила права фізичної особи, яка виступала боржником у спорі з кредитором - Кредитною спілкою.

Кредитна спілка, скориставшись третейською угодою (про передачу спору на вирішення третейським судом), яка містилась в кредитному договорі, з метою стягнення боргу, звернулась не до державного суду, а до третейського суду, який є недержавним незалежним органом, який виніс рішення, звичайно, не на користь боржника.

При оскарженні рішення третейського суду, вже в судовому порядку в державному суді загальної юрисдикції було доведено, що рішення Постійно діючого Третейського суду при асоціації виробничих підприємств «Бона Деа», згідно якого з боржника було стягнено суму коштів в розмірі 219 000, 00 грн., було винесено незаконно.

Зокрема, ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 15.06.2015 р. у справі № 754/5261/15-ц заяву адвоката про скасування рішення третейського суду було задоволено.

Під час розгляду справи адвокатом було доведено, а також встановлено судом, що при винесені третейським судом рішення було порушено вимогу ст. 19 Закону України «Про третейські суди», а саме вимогу стосовно складу третейського суду, - третейський суддя не може брати участі у розгляді справи, а після його призначення чи обрання підлягає відводу чи самовідводу:

  • якщо він особисто чи опосередковано заінтересований у розгляді справи;
  • якщо він є родичем однієї із сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, або перебуває з цими особами чи сторонами в особливих стосунках.

З наданих адвокатом доказів вбачалось, що третейський суддя, який був призначений головою Постійно діючого третейського суду при Асоціації виробничих підприємств «Бона Деа» для розгляду справи за позовом Кредитної спілки до боржника про стягнення заборгованості, є працівником (головним бухгалтером) зазначеної кредитної спілки, а тому є особою, що заінтересована у розгляді вищезазначеної справи та не могла призначатися для її розгляду.

Враховуючи досвід з вищевказаної справи та практику вирішення аналогічних спорів про оскарження рішень третейських судів, а також беручи до уваги вичерпний перелік підстав для оскарження рішення третейського суду, слід уважно ставитись до підписання правочинів, в тому числі, кредитних з умовою про передачу спору на вирішення третейським судам.

Керуючий партнер
УКРАЇНСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ СОЮЗ
Адвокат Косань О.О.